Довжанська сільська рада
Офіційний портал
  • київський час
  • :
року
  • 00
  • :
  • 00
  • місцевий час

Назва

Географічне розміщення с.Довге в Україні
Географічне розміщення с.Довге в Закарпатській області
У період із 1383 до 1404 років село згадується в письмових джерелах, як Госсумезо («Hozyowmezew» в оригіналі) — від угор. Hosszúmező, що перекладається, як «довге поле».
Існує декілька письмових варіацій назви Hosszúmező, поява яких пов'язана зі специфікою старого угорського правопису. Наприклад: Hozyumezov, Hozyowmezew, Hazyomezew, Hezyomezeu, Hozyomezen, Huzyumezeu.
З 1404 року вживається назва Dolha (Долга). В деяких документах за 1463 рік трапляється назва Naghdolha або Nagh Dolha.

Герб

Герб 1880 року
Реконструкція герба 2014 року
Перші відомості про герб Довгого датовані другою половиною XIX століття. Герб містився у гербівнику міст і містечок Угорщини 1880 року, а також був викарбуваний над брамою в'їзної башти палацу Телекі.

Опис герба
У червоному щиті іспанської форми на зеленій основі подано срібну в'їзну браму оборонного муру з тесаних кам'яних блоків та три срібні двох'ярусні вежі. Центральна вежа вища від двох інших. В'їзна брама обмежена з боків нижніми ярусами веж конусоподібної форми з тесаних кам'яних блоків, з одним видовженим півциркульним вікном на кожній. Брама — відчинена, з піднятими залізними ґратами, що складаються з трьох вертикальних та двох горизонтальних прутів. Обабіч брами розміщено по одній видовженій бійниці прямокутної форми. Нижній ярус надбрамної вежі циліндричної форми, з тесаних кам'яних блоків, та містить два розташованих в ряд видовжених вікна прямокутної форми. Верхні яруси всіх трьох веж тиньковані, видовженої конусоподібної форми, з одним видовженим півциркульним вікном та відділені від нижніх ярусів двоступінчастим карнизом. Всі три вежі увінчані золотими півсферичними куполами із флюгерами у вигляді золотих прапорів, повернутими праворуч. Куполи відділені від верхніх ярусів веж двоступінчастим карнизом.

Значення символів
Брама з вежами на гербі — це символ стародавньої фортеці. Ймовірно, це фантазійне зображення довжанського замку Амбруша Долгаї XV століття[108]. Червоне тло — пам'ять про битви минулих століть, зокрема Довжанську битву куруців 1703 року за часів Визвольної війни під проводом Ференца II Ракоці. Зелений колір основи символізує благодатну долину річки Боржава.

Географія і клімат

Рельєф і гідрографія
З південного сходу Довге оточене низькогірним масивом Тупий, а із заходу — гірським масивом Великий Діл. Обидва масиви лежать у межах Вулканічного хребта Східних Карпат. З півночі та північного сходу до села прилягають південні відроги хребта Полонина Боржава.
Через Довге протікає річка Боржава. Гірський характер течії — тільки у верхній частині до села Довге, де тече по гірській V-подібній долині у південному напрямі.
Швидкість течії у межах 0,6—1,2 м/с, середні витрати 10,1 м3/с.
У межах Довгого басейн Боржави сформовано мережею потоків і струмків. Ліві притоки Боржави: Глубокий, Грабовий, Заквас, Митьова, Великий потік, Довгий, Жубраків, Паньова, Дійдовий великий, Дійдовій малий, Бистра. Праві притоки Боржави: Житній малий, Житній великий, Малиновий, Тросна, Золота, Свинка.
Геологічна будова, ґрунти і корисні копалини
За типом ландшафту Довге належить до Перечин-Липчанського природного району, який простягнувся вузькою смугою між Полонинським і Вигорлат-Гутинським хребтами на 150 км. Село розташоване в лійкуватій улоговині. Це справжній міжгірський район, закритий майже з усіх сторін високими гірськими хребтами.
Село Довге лежить на зчленуванні Складчастих Карпат і Закарпатського внутрішнього прогину — в центральній частині Закарпатської сейсмоактивної зони, яка геологічно відповідає Закарпатському глибинному розлому. В зоні цього розлому по лінії Гуменне-Свалява-Сигет розташовані вогнища сильних землетрусів минулих років. Зокрема в районі Довгого зафіксовано потужні землетруси 3 вересня 1867 року (з афтершоками) та 26 грудня 1872 року (одиничний) з Іо=5-6 і 7 балів.
Надра Довгого багаті на поклади андезитового каменю, вапно. На околицях Довгого є джерело мінеральної води — температура 12°C, мінералізація — 0,9 г/дм3, слабовуглекисла слабо мінералізована хлоридна гідрокарбонатна кальцієво-натрієва слабокисла, лікувально-столова, Малкінського типу. В народі вода, та сама місцевість, де розташоване джерело, має назву «квасна вода». Також наявне термальне джерело води на базі санаторію «Боржава» — температура 18,2°C, мінералізація — 19,7 г/дм3, метанова йодна високо-мінералізована гідрокарбонатно-хлоридна натрієва слаболужна субтермальна лікувальна, типу Гайдусобосло.
План-схема та топоніміка
В Довгому нараховується 45 вулиць та 1947 дворогосподарств.
Село має низку історичних місцевостей та урочищ: Арташ, Бараки, Бузковець, Велика вулиця, Великі Гірки, Гамора, Гірки, Городище, Дощадець, Кути, Лемацьке, Малиновий, Малі Гірки, Мочар, Полунивок, П'яц (центр), Райчівня, Свинка, Станційна, Чищаник.
План-схема села Довге

Населення

Станом на сьогодні в селі Довге проживає близько 7 тисяч осіб. Під час перепису населення у 2001 році тут зафіксовано 200 словаків, 135 ромів, 15 росіян, 8 німців, 5 угорців та понад 6 тисяч українців. Найпоширеніші прізвища — Боднар, Кукла, Ловґа, Трикур, Керечанин, Ковач, Саварин, Дутка, Сенинець.
Національний склад населення Довгого

Кількість населення за даними переписів різних років:

  • 1780 рік — 619 мешканців;
  • 1833 рік — 886 мешканців;
  • 1846 рік — 866 мешканців;
  • 1851 рік — 911 мешканців;
  • 1858 рік — 904 мешканців;
  • 1867 рік — 1400 мешканців;
  • 1869 рік — 1892 мешканців;
  • 1877 рік — 2080 мешканців;
  • 1890 рік — 2342 мешканців;
  • 1900 рік — 2905 мешканців;
  • 1910 рік — 3517 мешканців;
  • 1930 рік — 4263 мешканців, з них 2911 русинів (українців), 652 словаків, 509 євреїв, 64 угорці;
  • 1939 рік — 4000 мешканців;
  • 1941 рік — 4676 мешканців, з них 3405 русинів (українців), 397 словаків, 519 євреїв, 272 угорців, 80 німців;
  • 2001 рік — 6790 мешканців.
Динаміка росту населення Довгого
Етнічні меншини
Словацька громада: Довге є місцем проживання компактної словацької громади. Словаки сповідують католицизм, мають свою єдину в Іршавському районі римо-католицьку парафію та храм Зіслання Святого Духа. Всі парохи храму є місіонерами зі Словаччини. Загалом римо-католицька парафія в Довгому налічує близько 600 вірників.
Німецька громада: В селі є залишки громади етнічних німців, які внаслідок асиміляційних процесів поступово втрачають самоідентифікацію. Про чисельність представників цієї громади можна зробити висновок за значною кількістю поширених у Довгому прізвищ німецького походження — Шварц (Schwarz), Юнгвірт (Jungwirth), Юмбавер (Jungbauer), Реслер (Rössler), Гільперт (Hilpert), Шнельцер (Schneltzer) тощо. Німецькі переселенці з'явились в Довгому в середині XIX століття після заснування залізоробного заводу. Оскільки складні технології виробництва потребували кваліфікованих працівників, для обслуговування заводу були запрошені німецькі фахівці з гірничої справи та металообробки, яким надавались різні преференції. Більшість працівників залишилась жити в Довгому навіть після закриття заводу.
Ромська громада: У селі є понад сотня ромів, які компактно проживають в урочищі Бузковець.
Громада романомовних циган (волохів): У Довгому з кінця XIX століття проживає невелика компактна група циган румунського походження, так званих лінгурарів (рум. lingura — ложка) або циган-ложкарів, які сповідують християнство східного обряду. Самоназва довжанських лінгурарів — «волохи», а довжани вживають назву «токар́і», рідше — «білі цигани». Як і сто років тому, зараз довжанські волохи займаються виробництвом дерев'яних корит, ночов, ложок. В обробці дерева за допомогою простих інструментів вони досягли надзвичайної майстерності. Найчастіше серед довжанських волохів зустрічаються прізвища Олаг (угор. olah — румун) та Сас (угор. szász — сакс, трансільванський саксонець). Ця етнічна група компактно проживає в районі села, що має назву Чищаник. В середовищі волохів Довгого спостерігаються сильні процеси асиміляції та деградація в плані етноідентичності. Циганська мова ними втрачена — між собою спілкуються на архаїчному діалекті румунської. Також ця етнічна група не ідентифікує себе, як роми чи цигани та не контактує з місцевою ромською громадою. Під час перепису населення зафіксовані як «українці».
Єврейська громада: Раніше в Довгому була велика єврейська громада. Перші євреї оселилися в селі у 1768 році. Єврейській общині було дозволено побудувати синагогу, ритуальну лазню (мікву) та відкрити окремий цвинтар. У 1884 році рабином був обраний Зеліг Ашер Грюнцвіґ (Grünzweig Asher Zelig), який організував в селі єшиву. В Довгому також були хедер та талмуд-тора. В селі функціонували різні соціальні та благодійні єврейські організації, зокрема Херва Кадіша («святе товариство» або погрібальне братство), читацький клуб, де вивчали раввинські тексти, а також представництво молодіжної сіоністської організації «Бетар». 16 березня 1939 року угорські війська зайняли Підкарпатську Русь, а згодом становище євреїв погіршилось. У 1941 році під час перепису населення в Довгому виявлено 531 євреїв із загальної кількості 4676 мешканців. У липні 1941 року п'ять сімей було депортовано в місто Кам'янець-Подільський, де вони і загинули. Перший етап геттоїзації розпочався 16 квітня 1944 року, коли єврейську громаду було зібрано в місцевій релігійній школі. Але в результаті підкупу влади єврейською общиною, в селі оголосили карантин і депортація була відкладена на 2 тижні[76]. 29 квітня єврейське населення Довгого було доставлено в Берегівське гетто, розміщене на території цегляного заводу. Їх майно було конфісковане, а 15 травня людей потягами відправили у Аушвіц. Багато євреїв загинуло в дорозі. Через 3 дні вони прибули в табір смерті, де більшість потрапила прямо в газові камери. Кількість людей, що пережили Голокост, становила близько 90 осіб. За радянських часів практично всі довжанські євреї емігрували в Ізраїль. В селі залишився великий єврейський цвинтар зі старовинними кам'яними надгробками.
Мовний розподіл населення Довгого

Економіка

Промисловість
  • Деревообробне підприємство ТОВ «ЕНО-Довге Лтд» (колишній лісокомбінат)
  • ВАТ «Довжанський машинобудівний завод»
  • ДП «Довжанське лісомисливське господарство»
  • ДП «Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Іршаваагроліс»
Торгівля та побутове обслуговування
Щосуботи на території футбольного стадіону працює речовий ринок.
Пошта, зв'язок, банківська сфера
У селі є відділення Нової Пошти та Укрпошти. Працює телефонний зв'язок — в селі налічується понад тисячу абонентів. 2005 року проведено мережу кабельного телебачення. Мобільний зв'язок представлено операторами МТС і Київстар. Більшість мешканців села є активними користувачами мережі Інтернет.
В Довгому діють два банківських відділення  — ПАТ «Комінвестбанк» та ПАТ КБ «ПриватБанк».
Транспорт
Довге має автомобільне сполучення з райцентрами Іршава, Свалява та Хуст. Через село проходить автомобільні шляхи регіонального значення — Свалява-Довге-Хуст Т 0712 та Виноградів-Довге Т 0719.
Відстань від Довгого до окремих міст (автошляхами)

Соціальна інфраструктура

Медицина
У Довгому є низка медичних закладів на 180 ліжок, в яких працює 19 лікарів та понад 100 працівників середнього медперсоналу. На території села діє 5 аптек.
Медичні заклади:
  • Довжанська дільнична лікарня загальної практики-сімейної медицини;
  • Відділення швидкої медичної допомоги;
  • Протитуберкульозне відділення Іршавської ЦРЛ (протитуберкульозний диспансер);
  • Відділення № 7 обласного клінічного територіально-медичного об'єднання «Фтизіатрія» (санаторій «Довге»);
  • Санаторій «Боржава» (колишній санаторій «Факел»);
  • Територіальний центр СОПОНГ (соціальне обслуговування пенсіонерів та одиноких громадян) на 10 ліжок.
Освіта
Нині в Довгому працюють дванадцятирічна й восьмирічна школи. Свого часу в загальноосвітній школі працювала дочка Івана Франка. Тепер у школі навчається 734 учні, працюють 68 вчителів, зокрема, 39 освітян мають вищу категорію.
1993 року відкрито приватний Довжанський вищий економічний коледж «Бакалавр» імені В. Якуба. Це був єдиний в Україні вищий навчальний заклад у сільській місцевості. 2014 року коледж розформовано.
Також функціонує музична школа.

Культура, дозвілля і спорт

Спорт
Футбол
Футбольний клуб «Боржава» — триразовий чемпіон області, найтитулованіша команда Іршавського району. Футбольну команду під назвою «Авангард» засновано в 1950 році. В 1958 році команда стала чемпіоном Закарпатської області. В 1990-х роках команда грала під назвою «Аваль». В 1992 та 1994 роках — чемпіон Закарпатської області. У 2000-х роках команду перейменовано на ФК «Боржава».
Східні єдиноборства
В Довгому з 2000 року діє спортивний клуб східних єдиноборств «Тхеан». Клуб входить до складу Закарпатської обласної федерації Шотокан карате-до. У 2012 році спортсмени клубу зайняли 3-є загальнокомандне місце на чемпіонаті Закарпатської області.
Дозвілля
Відзначення битви куруців
7 червня традиційно вшановується пам'ять загиблих куруців із літургією та покладанням квітів до монумента.
Фестиваль «Довжанська фіра»
9 червня 2013 року започатковано фестиваль «Довжанська фіра», у програмі якого є майстер-класи з верхової їзди, запрягання коней, різноманітні кінні конкурси та змагання, а також народні гуляння.
Пісенний фестиваль імені Михайла Машкіна
1994 року започатковано пісенний фестиваль імені Михайла Машкіна, який рішенням Міністерства культури і мистецтв України з 2000 року отримав статус Всеукраїнського.

Архітектура, пам'ятки і пам'ятники

 
Палац-фортеця (1712—1798 рр.)
Пам'ятка архітектури національного значення. Архітектурний комплекс палацу-фортеці створювався протягом кількох десятиліть. Житлові приміщення палацу в стилі бароко були побудовані у 1712–1722-х роках. Будівля палацу має план правильного прямокутника, і примикає до північно-західної захисної стіни. Основний корпус одноповерховий, садибного типу, прямокутний в плані, перекритий чотирисхилим дахом з заломом. Головний фасад прикрашено ризалітом і пілястрами, великі прямокутні вікна обрамлені лиштвою. Під палацом збереглися залишки давнішої споруди — можливо, шляхетського будинку XV століття. В середині XVIII століття садибу оточили міцні фортечні мури з наріжними восьмикутними баштами, що утворюють квадрат 65×65 м. Згодом було зведено оборонну стіну з бійницями, а також господарську будівлю, яка приєднується до північно-східної оборонної стіни. В 1774 році було закінчено будівництво в'їзної вежі з шатроподібною маківкою. Найбільший інтерес ця ж башта викликає ще й тим, що прямо над нею зберігся викарбуваний під час будівництва замку герб самого села, який також містився у гербівнику міст і містечок Угорщини 1880 року. Оскільки навколо села завжди росли багаті дичиною ліси, і європейська королівська знать полюбляла навідуватися сюди на полювання — за межами фортеці були побудовані конюшні, де гості палацу залишали своїх коней на нічліг. Сучасного вигляду палац набув у 1798 році, коли були завершені всі будівельні роботи.
На подвір'ї зберігся невеликий парк, де можна побачити липу, якій близько 650 років, що має обхват 6 метрів, а висоту — 25 метрів. (Див. також Пам'ятка природи «Липи вікові»).
Довжанський палац-фортеця є єдиним у Європі зразком сільської садибної архітектури середньовіччя, але, на жаль, нині комплекс перебуває в жалюгідному стані, а на його території з 1954 року діє туберкульозна лікарня.

Будівля школи (1909 р.)
Ініціаторами будівництва школи виступили о. Андрій Дем'янович та о. М. Медве, які неодноразово зверталися до представників влади про відкриття школи та церкви в селі Довге. За їх наполегливості в 1909 році одночасно почалося спорудження греко-католицької церкви та церковно-приходської школи. У 1911 році двоповерхова будівля — школа — зустріла своїх перших вихованців.

Реформаторський парафіяльний будинок (1903 р.)
Один з найстаріших кам'яних будинків села Довге. У 1903 році сім'я графа Телекі жертвує 1000 крон на будівельні матеріали для парафіяльного будинку реформаторської церкви. Загальний кошторис робіт склав 3600 крон. Будинок одноповерховий, кам'яний. Перекриття балкове. Віконні перекриття аркового типу, з цегли.

Пам'ятник куруцам (1903 р.)
Пам'ятник загиблим куруцам у битві 7 червня 1703 року.
На братській могилі загиблих повстанців у 1903 року на кошти жителів Довгого та прилеглих сіл було споруджено пам'ятник на честь 200-ліття пам'ятної битви. На ступінчастій гранітній основі підноситься розвинений п'єдестал з білого мармуру, обрамлений з боків волютами й увінчаний колоною доричного ордеру. Колона, увінчана бронзовим турулом. Висота пам'ятника 3 метри.
 На лицьовій поверхні п'єдесталу висічені тексти:
«С Богом за Отчизну и Свободу!
На памятку первой битвы 7 юнія 1703 года
упавших героев куруцов II. Франца Раковція»
Напис на зворотньому боці монументу:
«Пролю Кров за Отця, за Матер
Погибну я еще днесь за мнъ заручену невесту
Помру я еще днесь За свою дорогу Отчизну»
Після укладення Тріанонського договору у квітні 1923 року пам'ятник було пошкоджено невідомими злочинцями — зник бронзовий турул, який височів на його вершині. На 300-ту річницю повстання нащадки роду Долгаї з Угорщини відлили нову скульптуру турула, який був установлений на п'єдесталі. Автор відновленої скульптури — Петро Матл.

Сакральна архітектура
Православний храм Успіння Пресвятої Богородиці (1909)
Однією з архітектурних пам'яток, є церква Успіння Пресвятої Богородиці, будівництво якої розпочалося у 1909 році і завершили у 1911. Колись це була греко-католицька церква, але у 1949 році влада передала її православним. Іконостас повний. Ікони-образи виконані невідомим художником. Вівтар з візантійським балдахіном, кивотом та боковим вівтарем-жертовником — теж початок XX століття. На стінах церкви частково збережені старі і намальовані нові фрески-розписи, виконані у 1970-1980-х роках о. Іваном Андрішком, художником-дияконом з Приборжавського. Збереглася і стара Хресна дорога та бокові олтарі у човні церкви. На турні-вежі знаходяться 4 дзвони. Два з них подаровані сім'єю Ковачів. На ньому надпис: «Во славу Божію даровали Ковач Михаіл и єго супруга Анна. Гудом 1922». Третій вилитий у Будапешті Анталом, а четвертий подарований церкві у 1920 році Матвієм Ковальом («Дзвін Матвіїв»). Люди кажуть, що то великий дзвін з реформатської церкви, бо великий у 1943 році забрали на військові потреби. Перед входом стоять два бетонні хрести з Розп'яттям. Один встановила сім'я Фірки Юрія «В пам'ять героїв впавшіх в світовій войні 1914–1918» (напис латинкою). Другий хрест такий же, але напис на ньому замальовано. Він був установлений в пам'ять жертвам Другої світової війни.

Греко-католицький храм св. Іллі
На початку 1990-х років греко-католицька громада хотіла повернути собі будівлю церкви, однак наткнулися на супротив уже численної православної громади. Керівництво Довгого разом із церковними громадами почали вирішувати проблему. Спочатку йшлося про почергове служіння, однак останньої миті православні вирішили не пускати греко-католиків до церкви. Постало питання про будівництво нового греко-католицького храму. Сільська рада виділила під споруду земельну ділянку, а кошти збирали по всій області і за допомогою сільської влади, спонсорів, закордонних місій та фондів. Новий храм було відкрито у 2002 році, а освячено у 2003.

Римо-католицький храм Зіслання Святого Духа
(старий)
Римо-католицький храм. 1940-і роки
У 1942 році, зусиллями практично цілого села, в Довгому був побудований невеличкий римо-католицький храм Зіслання Святого Духа. Богослужіння проводилися латиною, Святу Месу супроводжували співи угорською або словацькою мовами. Біля святині стояв парафіяльний будинок, де проживав священик.
У 1944 році влада на Закарпатті перейшла до комуністів. Багато угорців і словаків виїхало на батьківщину. 1949 року почалася насильницька пропаганда православ'я, комуністична влада мала на меті підкорити, а потім і знищити Католицьку Церкву не лише в Довгому, а і на цілому Закарпатті. І все ж 1949 року радянська влада закрила римо-католицький та греко-католицький храми, священиків забрали в концтабори. Почався період переслідувань. Хоча пізніше, в 1950-х роках римо-католицьким священикам дозволяли служити, в той же час греко-католики були в підпіллі. Душпастирів бракувало, і парафію в Довгому обслуговували священики з інших районів, які вже мали багато парафій. Наприкінці 1980-х років Довжанську парафію, як і багато інших, обслуговував о. Петро Жарковський, який щонеділі приїжджав на Службу Божу. Богослужіння проводилося словацькою мовою. З падінням комуністичного тоталітаризму в незалежній Україні ситуація покращилася. Від 1991 року в Довгому працювали отці-місіонери св. Вікентія де Поль зі Словаччини. Отці також опікувалися парафією в Глибокому (близько 90 км від Довгого). Тоді ж в довжанській парафії почало діяти Згромадження Дочок Християнської Любові св. Вікентія де Поль. Сестри приїхали в Довге зі Словаччини. Адміністратором парафії призначили о. Ігнаца Маткульчіка. Парафія розвивалася, і вірних прибувало. В невеликому храмі в Довгому на недільній Месі вже не могли розміститись всі охочі — назрівала необхідність будівництва нового храму.

Римо-католицький храм Зіслання Святого Духа
(новий)
У 1994 році настоятель римо-католицької церкви о. Міхал Шанта розпочав будівництво нового, більшого храму. 17 жовтня 1999 року єпископ Антал Майнек освятив новозбудовану довжанську святиню. Архітектура будівлі — сучасна, з елементами модерну. Від 2000 року до 2001 тут служив о. Антон Семан, йому на зміну прийшов єзуїт о. Вінцент Петрік. В серпні 2002 року парафією почав опікуватися о. Адріан Коваль з Кошицької архідієцезії (Словаччина), який і нині є довжанським парохом. Восени 2007 року в Довгому вперше відбулися Святі Місії (реколекції), що провели місіонери св. Вікентія де Поль зі Словаччини.
В парафії діє молодіжний християнський рух «Марійна молодь», яким опікуються сестри. Від 2008 року тут також існує «Асоціація Чудотворного Медальйона», до якої вже належить близько сотні вірних.
З Довгого вийшло 5 сестер-монахинь різних орденів та два отці-місіонери св. Вікентія де Поль. Загалом парафія Зіслання Святого Духа в Довгому налічує коло 600 вірних.

Реформаторська церква (XV століття)
У XV столітті на території Довжанського замку Амбруш Долгаї будує каплицю в готичному стилі. Відомо, що Амбруш Долгаї був судовим капеланом. В 1471 та 1514 роках каплиця разом із замком зазнала руйнувань. Деякі джерела стверджують, що каплиця була родовим склепом, в якому поховані останні представники династії Долгаї. Про це свідчать знайдені людські останки та труна в напівзруйнованій крипті. Поруч з каплицею було знайдено могилу розміром 6×2 метрів з великою кількістю кісток. У XVIII столітті кам'яну каплицю було перебудовано в кальвіністську кірху. Вже 1728 року згадується існування реформаторського приходу в Довгому. 21 травня 1917 року в костел влучила блискавка і він частково постраждав від вогню. У 1938 році церква зазнала чергової перебудови, а в 1965 році була розібраний. Залишки кам'яної кладки мешканці села використовували для своїх потреб, активно руйнуючи унікальну архітектурну та історичну пам'ятку XV століття.
Церква була побудована з каменю на вапняному розчині, зовні і зсередини тинькована та побілена. У плані пам'ятка являла собою однонефну базиліку з п'ятигранним хором. Перекрита двосхилим шинґловим дахом крутого нахилу. Вхідний портал церкви був кам'яний, стрілчастий. Над вхідними дверима церкви було рельєфне різьблення. Під храмом знаходилась невелика крипта. Поруч з будівлею розташовувалась невелика дерев'яна дзвіниця, а також кам'яний погріб з купольним перекриттям товщиною 110 см, який зберігся до наших днів. Від каплиці залишилась тільки крипта, засипана будівельним сміттям.

Цвинтарі
Старий
Новий
Єврейський
Реформаторський
На території Старого цвинтаря знаходиться надгробні пам'ятники XVIII—XIX і початку XX століть. Тут збереглися кам'яні, витесані з пісковика хрести з солярними візерунками та написами старослов'янськими кирилічними літерами. З шести старих кам'яних хрестів тільки на декількох ще можна прочитати залишки написів. На одному напис повідомляє, що тут похована дружина священика Гефія, яка померла у 1840 році. Окрім дерев'яного та бетонного, є ще великий кам'яний різьблений з пісковика хрест. На цьому ж цвинтарі є близько 10 залізних хрестів з візерунками, вилиті на місцевому залізообробному заводі у XIX та на початку XX століття.
В Довгому знаходиться і єврейське кладовище з кам'яними надгробними пам'ятниками з пісковика, багато з яких прикрашені різьбленням у вигляді оленів, голубів, складених у молитві рук, зірок, храмів, тощо.

План трикамерної хати бойківського типу (село Довге)
План трикамерної хати бойківського типу (село Довге)
Народна архітектура
Народні архітектурно-будівельні традиції Довгого створювались протягом століть шляхом безперервного вдосконалення. Виразності форм мистецтво народної архітектури набуло в період з XVIII до початку XX століття. В ці часи соціальний гніт та злиденне існування селян створювало умови, при яких народне житло немов застигло у своєму розвитку, зберігаючи на кінець XIX і навіть на початку XX століття багато старовинних прийомів та архаїчних рис, що сягають своїм корінням у глибину віків. Основою архітектурних ансамблів був двір (обшаря) — загороджене місце з комплексом житлових та господарських споруд. Планування поселень Довгого спочатку було розсіяно-гніздового типу, тобто двори були розміщені хаотично на віддалі один від одного. Кількість мешканців села зростала і набув поширення ланцюговий тип, при якому обійстя розташовувались вздовж основних шляхів, річки Боржави та її приток. Форма забудови дворів була вільного або зімкнутого типу. Житлові споруди розташовувались перпендикулярно до вулиці, тобто вузькою стороною (торцем), в окремих випадках — під кутом.
Основним елементом двору була, звичайно, хата (хижа). Найпоширенішим видом цієї житлової будівлі була трикамерна хата бойківського типу. Оскільки найдоступнішим матеріалом було дерево, основний конструктивний прийом, який довжани застосовували здавна, — зруб. Зруб хати тримався на фундаменті з річкового каменю та був побудований з дерев'яних кругляків, скріплених на кутах у замок. В деяких випадках стіни обмазували глиною та білили вапном, в яке додавали фарбу яскравого синього кольору. Там, де стіна робилась у відкритому зрубі, шви між вінцями промазували і також фарбували в синій колір — це надавало хаті дуже своєрідного вигляду.
До фасаду хати вздовж стіни добудовували напівзакриту галерею або турназ. Галерея була замкнута дощатим парканом з дверцятами. Часто він мав декоративну обробку — наскрізні прорізи. Піддашшя над галерейкою підтримувалось за допомогою квадратних дерев'яних стовпчиків. В тих випадках, коли ці архітектурні деталі мали різьблення, вони ставали справжньою окрасою будинку. Галереї використовувались для сушіння овочів, у негоду тут виконували дрібні ручні роботи, іноді відпочивали після праці. Стеля з дощок трималась на одному повздовжньому сволоку, який мешканці Довгого називають «геринда́». Дах був чотирисхилий, з усіченими фронтонами, критий смерековим ґонтом (шинґлами). Долівка глинобитна.
Крім хати, ґаздівські обійстя містили господарські будівлі, які обслуговували цілий ряд життєво необхідних для селянства процесів по переробці та зберіганню продуктів, а також забезпечували виготовлення та ремонт знарядь праці, засобів пересування та ін. Найхарактернішими для Довгого були: хлів — для великої рогатої худоби; стайня — для коней; куча — для свиней; курник — для домашньої птиці, клуня (чурь) — підсобне приміщення, оборіг — для зберігання сіна, кіш — для зберігання кукурудзи тощо. Для зберігання сільськогосподарського реманенту слугували шопа або колешня.
Унікальною пам'яткою села була хата-музей 1857 року, колишня хата Юрія Пацкана. Вона складалась з сіней, комори та світлиці (передня хижа, кухня, мала хижа і невелика комора), крита ґонтом, мала невеликий ґанок. Завдяки ентузіастам села на чолі з вчителем Юрієм Лапком та тодішнім головою сільради Іваном Пилипом, музей був урочисто відкритий 22 жовтня 1977 року. Але недбале ставлення до пам'ятки на початку 1990-х років призвело до руйнації та фактичного знищення хати.
В селі збереглося ще декілька хат, побудованих на початку та в 20—30-х роках XX століття. Здебільшого вони розміщені по вулиці Велика під номерами 26, 56, 70, 93, 114, 107, 122, 130, 134, 148 тощо. В основному це тридільні хати: сіни, комора та світлиця (хижа), з дубовим ґанком, невеликими вікнами.
Інший взірець народної архітектури села зараз знаходиться в Закарпатському музеї народної архітектури та побуту в Ужгороді. Це трикамерна хата другої половини XIX століття — з напівзакритою галереєю, стінами з кругляків, обмазаних глиною і пофарбованих в блакитний колір, чотирисхилим ґонтовим дахом та глинобитною долівкою. Перевезена в музей у 1969 році.

Даний матеріал взятий з Вікіпедії — вільної енциклопедії: посилання